Коли в класі до 10 дітей, можна говорити про індивідуальний підхід. Вчитель бачить кожну дитину, як вона почуває себе в цьому колективі, як їй даються знання, де їй потрібна допомога, а де краще не допомагати, а тільки спостерігати за процесом. УВАГА дорослого потрібна всім дітям. І коли їм радісно, і коли їх щось засмучує, і коли вони хочуть поділитися своїми успіхами, і якимись невдачами. І просто увага — коли ти важливий тільки тому, що ти Є.

А особливо в процесі засвоєння знань: і тим, хто швидко може все засвоювати, і тим, хто повільно, і тим, хто мислить нестандартно.

Побачити всі ці прояви у кожній дитині, організувати урок так, щоб всі працювали ефективно, і взагалі працювали. Хто робить швидко, щоб не підказували, або не видавали відповіді наперед, щоб в інших була можливість подумати, знайти рішення самому, мислити самому, висловити свою думку, а не повторювати за іншими.

І вчителю тут потрібна неабияка майстерність всім цим управляти, бути хорошим психологом і розуміти різні емоційні стани й настрої дітей на уроці. Бути уважним до деталей, щоб почути кожного та й самому бути в ресурсі. І не просто в ресурсі, а бути вчителем нового мислення: кожна дитина — це цілий світ, який не потрібно оцінювати чи ставити діагнози, чи висловлювати претензії, що не встигає, не вміє, неуважний, чи ще щось..
Так, це може робити один вчитель, коли в класі до 10 дітей, і це буде індивідуальний підхід..

Для батьків часто розуміння індивідуального підходу в іншому: це результати, а показник результатів — оцінки, кращі оцінки і бажання, щоб в дитини були знання тут і зараз, і щоб дитина була не гірша за інших. Причому не враховуючи багато факторів, які впливають на результат.

З цим і працюємо, з батьками, адже потрібно розуміти, що є ще такі речі як свій темп навчання. Якщо дитині щось дається важко — їй потрібен час і кропітка робота, як мінімум. Стабільний психоемоційний стан 24 години на добу. Також важливо який сон, яке спілкування, яке харчування? Чи є прогулянки й відпочинок? Чи є позитивне підкріплення дій дитини?
Та все ж, головне в цьому процесі — позитивне ставлення до навчання загалом і віра в дитину.

А коли над нею висять очікування батьків, претензії, страхи — тоді навчання для дитини перетворюється на тортури. І це може породжувати невпевненість в собі, недовіру до дорослих, небажання вчитися.

А потрібно навпаки, породжувати волю до спроб і жодна спроба не буває марною!

Індивідуальний шлях — це прийняття, що кожна дитина унікальна у своєму темпі життя, у своїх знаннях, талантах, у своїх реакціях, у своїй втомі та активностях, у потребах, у відпочинку.

А результат — це життя тут і зараз, це процес, це свій унікальний шлях!


Автор – Галина Мельник